Пусть нам с тобой далеко не семнадцать,
Взять на руки хочу я тебя и кружить,
А потом под луной в копну сена забраться
И о вечной любви до утра говорить.
О вечной любви,что дана нам от Бога,
О вечной любви,без которой не жить.
Нам в небо открыта к спасенью дорога,
И эта дорога - Иисусу служить.
Иисусу служить,благовествовать людям,
Взявшись крепко за руки, весть благую нести.
Пусть одни не поймут,а другие осудят,
Счастлив может быть тот,кто любовь смог найти
Кто любовь смог найти,лучше если в семнадцать,
Чтоб впустую прожИтые дни не жалеть,
И с грехами один на один не остаться,
Надо просто любить,надо верить и сметь.
Надо верить и сметь,подчиниться,смириться.
Без "посмотрим потом",без "когда-нибудь впредь".
На колени склонясь, Иисусу молиться,
Надо просто любить,чтобы не умереть.
Чтобы не умереть,лишь на время расстаться,
Снова на небесах с тобой встретить зарю
И потом никогда-никогда не прощаться,
Бог ведь знает один, как тебя я люблю.
Как тебя я люблю,мне в душе лишь семнадцать,
Взять на руки хочу я тебя и кружить,
Иисусу служить,лишь ему поклоняться
И от сердца любовь эту людям дарить.
Ivan Tur,
Deutschland ,Lüdinghausen
Иисус,я стремлюсь к тебе ближе,
Хочу,не теряясь во мгле,
Любить будто не был обижен
И жить будто рай на земле. e-mail автора:turivan@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 4182 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Восхищена Вашей любовью к Богу и к человеку, и умением это выразить в стихотворении! Комментарий автора: СПАСИБО!
Сергей,Каухер.
2010-07-30 11:39:39
Надо просто любить,
Чтоб суметь нам служить.
Надо просто любить,
Чтоб Небес нам достичь.
Божиих благословений бобруйчанам
от гомельчан. Комментарий автора: Чтоб суметь нам служить. Кому вам?
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
